Психологічна скарбничка

На одній зі станцій метро в Америці був проведений цікавий соціальний експеримент газети “Вашингтон Пост”, метою якого було визначення здатності людини сприймати і розпізнавати прекрасне у повсякденному житті. 8 квітня 2007 року провідна американська газета The Washington Post опублікувала великий матеріал про те, як суперзірка класичної музики –  скрипаль Джошуа Белл грав 43 хвилини у метро Вашингтону.

Час: 7:51 ранку, п’ятниця 12 січня, середина ранкової години пік. Джошуа вийшов з метро на станції L’Enfant Plaza і став біля стіни. Майже за всіма мірками зовнішність його була непримітною: молодий чоловік, одягнений у джинси, спортивну сорочку з довгими рукавами та бейсболку. Протягом наступних 43 хвилин повз скрипаля, який виконав шість класичних творів, пройшли 1097 людей. Майже всі вони поспішали на роботу.

Ніхто не знав, що скрипаль, що стояв біля стіни в переході, – один із найкращих класичних музикантів сучасності, що грав найвишуканіші твори на одній із найдорожчих скрипок у світі: він виконав свої твори на легендарній скрипці Страдіварі вартістю 3,5 мільйони доларів . Його виступ було організовано як експеримент із контекстом, сприйняттям та пріоритетами, а заодно як спробу неупередженої оцінки суспільного смаку: чи може краса подолати повсякденність обстановки та незручний час, чи  здатні людини сприймати і розпізнавати прекрасне у повсякденному житті?

Музикант не грав популярні мелодії, впізнаваність яких змогла викликати інтерес сама по собі. Експеримент був у іншому. Він виконував написані для соборів та концертних залів шедеври, що пережили віки. Акустика в метро, ​​до речі, виявилася цілком прийнятною.
Під час свого 45-хвилинного виступу скрипаль заробив трохи більше 30 доларів і увагу всього семи людей, що зупинились його послухати. І лише один з 1097 перехожих впізнав музиканта – всесвітньо відомого
американського скрипаля.
Уважний перегляд запису імпровізованого концерту привів до висновку, що ігнорували музиканта всі категорії пішоходів незалежно від статі, раси та віку. Єдиний виняток – діти. Всі до одного, вони намагалися зупинитися і послухати музику, і всіх до одного за руку поспіхом уводили батьки.
10 квітня 2007 року Белл –  найкращий класичний скрипаль Америки –  повернеться до Штатів з Європи, щоб здобути престижну філармонічну премію Avery Fisher Prize.
Організаторів експерименту цікавило те, наскільки люди можуть відчувати красу в буденному середовищі, у непридатних для цього умовах. Чи можемо ми захоплюватися музикою незалежно від того, де вона звучить? Чи зуміємо ми розпізнати талант в нетиповій обстановці?

Висновки соціального експерименту залишаються невтішними…
Буденні справи і турботи настільки нас поглинають, займають наш розум, що ми не можемо зупинитися навіть на декілька хвилин, щоб насолодитися музичними шедеврами у виконанні одного з найбільш талановитих музикантів нашого часу.

Очевидно, що експеримент показав лише малу частину проблеми: невідомо скільки ще прекрасного ми не помічаємо, витрачаючи час і сили на щось несуттєве…

   

Психолог   Ольга Казакова