3 роки незламності України

24 лютого 2025 року – 3 роки незламності України

Три роки тому, 24 лютого 2022 року, росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, розв’язавши жорстоку та неспровоковану війну. Цей день назавжди змінив життя мільйонів українців, розділивши його на “до” та “після”.

Три роки ми живемо в умовах постійної загрози, втрачаючи рідних та близьких, руйнуючи наші міста та села. Але ми не здаємося. Ми боремося за свою свободу, за свою землю, за своє майбутнє.

Попри карантинні обмеження, наш ліцей не міг залишитися осторонь від трагічної дати – 24 лютого. Ми провели хвилину мовчання, щоб вшанувати пам’ять загиблих у цій жорстокій війні, та годину спілкування, щоб обговорити важливі питання, пов’язані з цими подіями.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув у цій війні. Ми дякуємо нашим захисникам і захисницям, які щодня ризикують своїм життям, захищаючи нашу країну. Ми підтримуємо тих, хто втратив свої домівки, хто був змушений покинути рідні місця.

Ми віримо в перемогу України. Ми віримо в те, що справедливість переможе. Ми віримо в те, що Україна стане вільною та незалежною державою.

Сьогодні, як ніколи, ми повинні бути єдиними. Ми повинні підтримувати один одного, допомагати тим, хто цього потребує, та продовжувати боротися за нашу свободу.

Разом ми – сила! Слава Україні!

.. Ти думаєш, що я тебе пробачу ???
Закрию на все очі, і зігнусь…
Зміню свій погляд, поміняю вдачу…
І стану тепер більше любить русь.
Ти думаєш, що я усе забуду ???
Перегорну історії листок…
Переживу все, як легку простуду…
З тобою відбудую знов місток.
Ти думаєш, що все тобі минеться ???
Так, як миналося усе із року в рік…
І, що відповідати не прийдЕться…
Від відповіді знову зскочиш в бік.
Е ні “сестрице”… Зашморг затягнувся…
Відповідати будеш за свій гріх…
Коли мій дім, від вибухів здригнувся…
Ти – не спинила найманців своїх.
Ти не кричала… Бій не зупиняла…
Своїх убивць не відвела назад…
Все слухала своє пуйло… Й куняла…
Коли мою Вкраїну бив твій град.
Покірно голову, як страус заховала…
Не сміла прокричати в голос Ніііііііі…
А я, синів своїх, сльозами омивала…
Які, що день горіли у вогні.
Ти не сестра… Тепер – ти чужа тітка…
Нема нічого спільного між нас…
Тепер, ти залишИлась, як сирітка…
Сама себе любитимеш в анфас.
Ні не сестра… Таких сестер не треба…
Ти, просто безголовий шмат землі…
Безвольна, безголоса, як амеба…
Бо голос твій, і мізки всі – в кремлі.
Ти думаєш, що я тебе пробачу ???
Галина Момот